Горбачиха
Горбачиха – урочище заплавних луків і лісу в Дніпровському районі м.Києва, фактично посеред міста, що омивається Десенкою і протокою Чорториєм, трохи нижче Петрівського мосту за течією Десни (її останній лівий «рукав»). Географічні координати: 50°28′32″ пн. ш., 30°33′43″ сх. д.
Територію Горрбачихи зарезервовано під створення об’єкту природно-заповідного фонду на площі 82,8 га. Горбачиха є останнім і єдиним залишком заплавних лісів київського лівобережжя, решта яких була повністю знищена при забудові лівобережної частини міста.
Назва урочища походить, ймовірно, від протоки між Долобецьким островом і Горбачихою, що зветься рукавом Горбачів.
У ХІХ ст. урочище Горбачиха мало вигляд невисокого піщаного узвишшя, яке простягалося від села Вігурівщини (поглинутого Києвом) до Русанівської затоки. Урочище вважали однією з київський Лисих гір (путівник Богуславського, 1812 р.). За картографічними джерелами ХІХ ст., приблизно у 1850-х рр. Горбачиха була островом, відмежованим від берега протокою Десенкою (Чорториєм). Але вже у 1871–1873 рр. урочище було відділеним від материкового лівого берега реліктовою затокою (сучасне озеро Русанівське, нині відрізане від річок водозахисною дамбою), яке перетворювалося на острів лише під час весняних повеней. У ті часи урочище використовувалося місцевими мешканцями у сільськогосподарських цілях.
На мапах 1930-х рр. Горбачиху вказують то як лівобережний масив із невеликою затокою на півдні, то як урочище, сполучене з Долобецьким островом. На німецькій мапі 1943 р., зробленій на основі аерофотознімків, урочище Горбачиха мало назву Кодачек (самим же Кодаком називалася протока між островами Трухановим та Муромцем).
Після 2-ї світової війни було схвалено концепцію паркового використання території Дніпровських островів та заплавних урочищ. Землі на схід від озера Русанівського віддали під Русанівські колективні сади (нині ОСТ «Русанівський масив»), а урочище Горбачиха, відгороджене від садів захисною дамбою, певний час лишалося неосвоєним. Тут були ділянки заплавних лук та заплавного вербово-осокорового лісу, невисокі вербові зарості та ксерофітні луки.
Спорудження Київської і Канівської гідроелектростанцій уповільнило течію Дніпра й призвело до певної «фіксації» меж дніпровських островів та урочищ. До 1990-х рр. єдиним свідченням людської активності на території Горбачихи була збудована після війни дорога з бетонних плит, подібна до прокладеної на Трухановому острові. Імовірно, її призначенням було разом з понтонними мостами забезпечувати швидку переправу військ через Дніпро по трасі Рибальський півострів–Труханів–Горбачиха. А в 1993 р. почалося спорудження Подільського мостового переходу, що мав би з’єднати правий та лівий береги Дніпра у районах Рибальського острова та Воскресенського житлового масиву.
У 1994 р. Київська міськрада ухвалила рішення №14, яким урочище Горбачиху віднесли до Переліку цінних природних територій та об’єктів, що резервуються до заповідання. Це рішення було підтверджене Генеральним планом м.Києва до 2020 р. і Програмою комплексного використання зеленої зони м.Києва до 2010 р. Втім, у 2007 р. Київрада віддала урочище Горбачиха під забудову. Згодом, 27 листопада 2017 р., це рішення було скасоване Окружним адміністративним судом.
З’явився проект рішення Київської міської ради №2866 «Про відмову в поновленні товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельний міжгалузевий альянс» договору оренди земельної ділянки від 28.03.2008 №66-6-00463 для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, житлово-офісного та готельного комплексів з підземними та наземними паркінгами в урочищі Горбачиха у Дніпровському районі м.Києва» (подання депутатів М.Буділова, В.Назаренка і В.Бохняка).
Нині урочище Горбачиха являє собою поєднання всіх типів заплавного ландшафту з властивими для них рослинними угрупованнями. В південно-східній частині урочища збереглися рештки реліктових прируслових піщаних гряд, вкритих типовою псамофітною рослинністю. На цих ділянках ростуть костриця Беккера, куничник наземний і келерія сиза. Наявні також ксерофітні (сухі) луки, де ростуть горобиний щавель, плоський миколайчик, гвоздика Борбаша, дворічна енотера, дніпровський полин, заяча капуста – звичайна, їдка та шестирядна, підмаренник справжній і північний, малий дзвінець та інші. Також виявлено рідкісні рослини – козельці українські, занесені до Європейського Червоного списку рослин. Схили гряд вкриті гостролистою вербою, диким житом («родич» посівного жита) та колхідською осокою.
Більшу частину урочища займають заплавні ліси і луки. Аналізуючи старі мапи, можна помітити, що раніше територія урочища була вкрита заплавними луками, але після врегулювання течії Дніпра та припинення весняних затоплень почали розвиватися ліси, сформовані переважно чорною тополею (осокором) та білою вербою. У заплавних лісах росте реліктова папороть вужачка.
Береги, затоки та озера Горбачихи також відзначаються багатством рослинності. Тут поширені жовті глечики, біле латаття, водяний горіх і плавуча сальвінія (останні два види внесено до Червоної книги України).
Фауна Горбачихи представлена передусім бобром, якого внесено до Додатку ІІ Бернської конвенції, та видрою, занесеною до Червоної книги України. Є невеликі популяції американської норки, чорного тхора, білочеревного їжака та крота. Влітку в старих деревах гніздиться кажани кількох видів, яких також внесено до Червоної книги України. Серед птахів можна зустріти, особливо у затоці Чаплиній, сірих та білих чапель. Восени тут під час міграції зупиняються різні види коловодних і лісових птахів, зокрема рідкісні кулик-сорока, малий крячок, річковий крячок, малий мартин та різні кулики. У заплавних лісах водяться вівсянки, вівчарики, кропив’янки, очеретянки, дрозди, синиці, сірі сови, ремези, вивільги, малі строкаті та сиві дятли, крутоголовки, солов’ї. Поміж земноводних та плазунів зустрічаються болотяна черепаха, прудка ящірка, деревна і гостроморда жаби, часничниця, а також вуж і озерна жаба. У прилеглій акваторії розташовуються так звані зимувальні ями, в яких взимку скупчується риба, зокрема головень, білизна, синець, а також цінні промислові види сом і судак. У затоках Горбачихи зустрічаються також лин та сріблястий карась.
Депутат вимагає заборонити забудову Горбачихи
Десенка (Чорторий)
Десенка (інша назва: Чорторий) – протока в Києві що омиває Труханів і Горбачиху. Починається від гирла Десни і впадає у Венеціанську протоку. Довжина – 13 км; площа стоків – 68 км²; ширина долини – 1 км; найширше русла – 100 м. У поймі багато озер загальною площею 1,5 км², є болота. Середня глибина 9–11 м, найбільша – 16 м.
Береги Десенки є популярною зоною відпочинку.
Згадки про Чорторий зустрічаються ще в давньоруських літописах. Наймовірніше, тоді під цією назвою розуміли весь заострівний рукав Десни. Він не мав мілин, як річище Дніпра, тому був кращим для судноплавства.
У 1777-1780 рр. було прорито канал Пробитець, що розділив острови Муромець і Труханів. Він мав зменшити течію Дніпра, перекинувши його води до Десенки, бо течія Дніпра кожного року загрожувала київському Подолу підтопленням. Це збільшило судноплавну роль Десенки, адже основне русло Дніпра стало непридатним для проходу великих кораблів.
Після будівництва каналу Пробитець і до його закриття загатою наприкінці ХІХ ст. назви Чорторий і Десенка перестали бути синонімами. Десенкою називали верхню течію від Десни до Пробитця, сам же Пробитець та рукав Десни нижче за течією від його впадіння став називатись Чорториєм. Проте у ХІХ ст. у зв’язку з розвитком судноплавства і з появою пароплавів виникла потреба відновити повноводність Дніпра. Для цього у 1851 р. Пробитець перекрили загатою. Ця загата довжиною 448 м ще не була глухою, а мала водозлив завширшки 42,7 м. Загата була знищена водопіллям у 1877 р. Нову дамбу збудували у 1882-1884 рр., вона знову з’єднала Муромець і Труханів в один острів. Назви Чорторий і Десенка, таким чином, знову стали синонімічними.
У 1884 р. також було споруджено загату на витоку Десни до Десенки, яка спочатку мала великий отвір (42 метри) і тому лише трохи обмежувала водність річки. Але у 1913–1914 рр. загату засипали ґрунтом, залишивши сполучення між Десною і Десенкою лише через дві невеликі труби. Ця дамба існує до нашого часу (зараз вона заасфальтована, нею проходить автодорога).
Гідророботи перекинули не тільки дніпровську, а й деснянську течію з Десенки до Дніпра. В результаті водність та швидкість Десенки значно зменшилася, перетворивши її на майже заплавну річку.
Після спорудження Київського і Канівського водосховищ у 1960–1970 рр. водний режим Десенки став стабільним. Лише в деякі роки весняні паводки затоплюють дамбу з автодорогою у гирлі Десни.
Береги Десенки є популярними зонами відпочинку Києва. Вона омиває
Кілька великих острівних парків – Дружби народів, Муромець, Труханів і Долобецький острови. Зони відпочинку на київському лівобережжі: парк Троєщина (у стадії створення), пляж «Десенка», парк Борців за свободу і незалежність України.
Десенку перетинають мости Північний, Петрівський залізничний, Русанівський метроміст.
Русанівська протока
Русанівська протока – одна з водних артерій центральної частики Києва, що живиться водами Дніпра і Десни.
Відгалужується від Десни на схід від Чортория (протока завдовжки 13 км від гирла основного русла Десни до Венеціанської протоки) нижче урочища Горбачихи (їх розділяють Долобецький та Венеціанський острови.
Протока з лівого берега омиває Русанівські Сади, на території яких розташоване ОСТ «Русанівський масив», Микільську слобідку, мікрорайони Русанівку і Березняки, з правого берега – Гідропарк. Між Долобецьким та Венеціанським островами Русанівську протоку сполучає з Чорториєм Венецівнська протока. Нижче Венеціанського острова протока впадає в основне русло Дніпра.
Русанівська протока судноплавна. Середні глибини – 4–6 м, в окремих місцях 13–14 м. Найбільша глибина – 18 м.
