Виникнення дачного масиву на Русанівських Садах у Києві, біля заповідника Горбачиха, річки Десенки та Русанівської протоки, пов’язане з документом, що подається нижче – рішенням Київського міськвиконкому (голова О.Давидов) № 245 від 12 лютого 1957 р. «Про відвод підприємствам та установам м.Київа земельних ділянок під посадку колективних садів для робітників та службовців в Дарницькому районі». Назву відтворено дослівно:
Цікаво, що на територія, про яку йдеться в цьому документі – своєрідному свідоцтві про народження дачного містечка «потойбіч Дніпра», де не було ще Києва, – являла собою піски, поточені озерами і вкриті переважно верболозами. Старожили Русанівських Садів (тут і зараз мешкають кияни, які з першого року користуються земельними ділянками для садівництва) згадують, що в цих місцях була незаймана мальовнича природа, добре ловилася риба. Більшість озер були придатними для купання. А від станції метро «Лівобережна», де вздовж нинішнього Броварського шосе (там, де зараз виставковий центр і «Novus») тяглася сільська вулиця і на одній з хат-мазанок було написано фарбою «Вул. Чернігівська», до дачного масиву доводилося довго йти піщаною дорогою, як на край світу.
Як не дивно, більшість мешканців Русанівських Садів вважають, що дачі туляться до Дніпра, хоч насправді це четвертий, крайній зліва рукав Десни, що зливається з Дніпром аж за лінією метро. Через Десенку з території Русанівських Садів ще було видно сліди проживання людей на Трухановому острові. Тут розташовувалося приміське село з школою і церквою, знищене під час Другої світової війни.
Ця місцевість часто потерпала від весняних повеней. Найбільші було зафіксовано у 1845, 1877, 1895, 1908, 1931 роки. Остання із згаданих – найбільша за всю історію спостережень: рівень води в Дніпрі сягав тоді історично максимальної позначки 97,6 м над рівнем моря, тоді як середній рівень – 91,8 м). Але дач на Русанівських Садах тоді ще не було. Перша повінь, пережита садівниками, – 1970 року (97,4 м). Тоді багато дач на «курячих ніжках» (радянський будівельний стандарт, порушувати який суворо заборонялося) плавали по вікна у воді. Наступна і до цього часу остання велика повінь сталася 1979 року. Остання – бо після неї було вирішено спорудити захисну гідротехнічну споруду у вигляді дамби, якою тепер їздять по асфальтованій дорозі, прокладеній за міські кошти, мешканці СТ «Червона троянда» і якою садівники з інших СТ влітку їздять до впорядкованого пляжу «Молодіжного» та до дрібних пляжиків заповідника Горбачихи. Підтоплення з того часу припинилося.
Як випливає з документу, поданого вище, під земельні ділянки влада виділила 170 га земель, вказавши загальні межі дачного масиву. Йшлося у рішенні і про необхідність «скласти генеральний план масиву колективних садів». Але влада заплуталася у подальших документах щодо дачних товариств, але це клопіт державних органів, а не садівників. Очевидно ж, що генеральний план на якомусь етапі з’явився, оскільки розпочалася видача державних актів на право приватної власності на земельні ділянки. Таким чином, нинішнім СТ і ОСТ належить весь земельний масив площею 170 га з дорогами і провулками (до речі, не проїжджими, а замкненими на дачі) та земельними ділянками.
Розмір земельних ділянок також встановлювався рішенням міськради – 6 соток. Деяким керівникам підприємств надавали вдвічі менше – 3 сотки, хоча на зламі століть з’ясувалося, що ті ж таки керівники надбали і по 9, і по 12 соток. Втім, на Русанівських Садах з’явилися й землевласники, яким належить по 3, 4 і більше ділянок. Частина ділянок «законсервована» до вирішення всіх питань, пов’язаних з Подільсько-Воскресенським мостовим переходом. Як тільки це станеться, на Русанівських Садах розпочнеться, напевне, будівельний бум. Проте, й зараз, в умовах певної невизначеності, щороку на кожній з довгих вулиць Садів виникають 2–3 новобудови.
На Руссанівських Садах, на жаль, є категорія жителів, яких «дістає» факт існування ОСТ з його повноважними керівними органами – Радою голів і Правлінням. Це люди переважно люди, які не бажають брати участь у програмах розвитку Русанівських Садів як спільної території садівників, не хочуть сплачувати членські внески і воліють жити за чужий рахунок.
Насправді об’єднання садівницьких товариств відбулося ще 45 років тому, що засвідчує рішення Дніпровської райради Києва №545 від 5 листопада 1973 р. «Про укрупнення садівницьких товариств Русанівського масиву». Дніпровська райрада депутатів трудящих вирішила «затвердити поданий Радою садівницьких товариств Русанівського масиву проект укрупнення садівницьких товариств цього масиву», а також «доручила Раді садівницьких товариств Русанівського масиву протягом місяця провести спільні загальні збори садівницьких товариств, що об’єднуються для виборів органів керівництва об’єднаних садівницьких товариств і затвердження їхніх статутів, згідно з ст. 10 Типового статуту садівницьких товариств, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3.ІХ-1966 р., №671 з послідуючою реєстрацією цих статутів у виконкомі районної Ради депутатів трудящих». Іншим пунктом орган державного управління встановлював, що «керівництво укрупненим садівницьким товариством здійснюють адміністрація та місцевий комітет профспілки тієї організації (підприємства), до якої прикріплено це товариство». Тож протягом наступних десятиліть об’єднане керівництво дачного масиву (згодом ОСТ «Русанівський масив») керувало розвитком цієї території і відповідало перед державними органами за результати господарювання на дачних ділянках.